«Тітонька Осінь»
Прохолодна, але ще медова осінь схожа на добру тітоньку.
Тож і назвемо її тітонька Осінь.
Вона вже виховала своїх дітей, які стали дорослими і самостійними.
Але в неї стільки клопотів і турбот, що вона з раннього ранку і до темного вечора обходить свої володіння, переверяючі чи нічого не забула.
А раптом ще десь не позолотила берізку чи вільху. А ось вона легкими дотиком торкнулась до яблуньки і стиглі яблучка попадали додолу. Нехай їх позбирають люди.
На світанку тітонька Осінь постукає у вікна будинків дрібним холодним дощиком, а на вулиці почнуть текти струмки. Полюбляє Осінь розливати дощову воду у великі калюжі-дзеркала, щоб перхожі змогли побачити своє відображення і те як дехто з них, легко, не до сезону одягнений.
А ось вона вже зриває з деревпожовклі листки й кидає їх за вітром, начеб-то нагадуючи птахам, що їм теж настав час летіти в далекий вирій.
І ось вони вже летять на південь, попрощавшись з рідними гніздами, вишикувавшись у небі красивим струнким ланцюжком.
Прохолодним північними вітром дме тітонька Осінь, щоб люди щільніше зачиняли вікна й утепляли свої помешкання.
Красуні тополі під натиском північного вітру розгойдуються, скриплять, гублять останнє листя. Вони гідно витримуютьь шквали вітру з дощем, бо добре загартовані!
Щоранку батьки, сховавшись із дітьми під парасольками поспишають до дитячого садка, обережно перступаючи калюжі.
Тітонька Осінь і дорослих підгоняє на роботу, ніби промовляє:”Ану мої любі, покваптеся, не мокніть під дощем та ще й на вітрі. Бережіть своє здоров'я.”
А як осінь сильно натомиться, вона поступово затихає і заспокоюється. Тоді всі відпочивають, радіють, що осінні витівки залишились позаду.
Але якою не була б тітонька Осінь, доброю чи злою, всі її люблять, милуються іі неповторною красою.

Автор вихователь старшої гр.
Любов Миколаївна Лиса